Попередня сторінка Зміст Наступна сторінка Електронні посібники ВНТУ
ТЕМА 6. СТРУКТУРА ТА ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАТО
6.1 Структура управління НАТО і механізм прийняття рішень
6.2 Збройні сили НАТО. Витрати на оборону в країнах НАТО
6.3 Сутність та значення інститутів партнерства та діалогу між НАТО і країнами, що не є членами НАТО
6.1 СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ НАТО І МЕХАНІЗМ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ
СТРУКТУРА НАТО — представляє собою розгалужену систему, яка забезпечує ефективну роботу цієї організації. Основними інститутами політики та прийняття рішень у НАТО є:
єдиний політичний орган ухвалення найважливіших рішень в НАТО[58]. Виконує важливі представницькі функції і приймає декларації та комюніке, у яких пояснюються політика та рішення Альянсу як широкій громадськості, так і країнам, які не є членами НАТО. До неї входять представники всіх країн-учасниць блока, які користуються рівними правами при обговоренні та прийнятті рішень.
Рішення на засіданнях цього органу приймаються за принципом консенсусу, оформлюються у вигляді заключного документа та підписуються представниками держав-учасниць. Всі засідання сесій Ради НАТО проходять під головуванням Генерального секретаря Альянсу або його Заступника.
є найвищою посадовою особою Північноатлантичного альянсу[59]. Він відповідає за управління консультаціями та прийняттям рішень в Альянсі. Крім головування в Раді НАТО, він головує в Комітеті з планування оборони (військового планування), в Комітеті з ядерного планування та двох інших вищих Комітетах. Він є головним представником Альянсу у відносинах між урядами та з пресою. В управлінні Генерального секретаря знаходиться Міжнародний секретаріат.
Табл. 6.1 — Діяльність Генерального секретаря у структурах НАТО
|
Назва структури |
Функції Генсека НАТО |
Структури, через які працює Генсек НАТО |
|
НАТО |
Головний речник Альянсу: - у зовнішніх відносинах; - у контактах з урядами держав-членів - у контактах з представниками засобів масової інформації. |
|
|
Північноатлантична рада (ПАР) |
Голова |
Керує Міжнародним секретаріатом |
|
Комітет оборонного планування (КОП) |
Голова |
Розпоряджається Особистою канцелярією |
|
Група ядерного планування (ГЯП) |
Голова |
Розпоряджається Канцелярією Генерального секретаря |
|
Рада євроатлантичного партнерства |
Голова |
Виконавчий секретаріат |
|
Група середземноморської співпраці |
Голова |
|
|
Комісія НАТО — Україна |
Співголова разом із представником України |
|
|
Інші вищі комітети |
Номінальний голова |
був заснований у 1951 році для підтримки Північноатлантичної ради[60]. На нього покладені функції підготовки дій та наступної діяльності з усіх питань, за які відповідає Рада. Статус Міжнародного секретаріату визначено в «Угоді про статус Організації Північноамериканського договору», яку уклали в результаті переговорів між національними представниками та Міжнародним секретаріатом у вересні 1951 року. Складається з цілого ряду підлеглих Генеральному секретарю управлінь та відомств. Одне з провідних місць у структурі секретаріату посідають Голови Військового і Цивільного бюджетних комітетів та Голова міжнародної ради аудиторів.[61] У Генерального секретаря Альянсу існує досить представницький штат помічників з найрізноманітніших питань, від Помічника з оборонної підтримки до Помічника з питань науки та екології.
складається з постійних представників, але засідання проводяться на рівні міністрів оборони (не рідше двох разів на рік). Він займається рішенням більшості військових питань та проблем, що відносяться до планування колективної оборони. У цьому органі представлені всі країни-члени НАТО, крім Франції. КОП дає вказівки військовому керівництву НАТО і в межах своєї відповідальності виконує ті ж самі функції та має ті ж самі повноваження, що і Рада в питаннях, які входять до його компетенції.[62]
є основним місцем для проведення консультацій з усіх питань щодо ролі ядерних сил у здійсненні політики НАТО в галузі оборони та безпеки. В роботі групи беруть участь усі країни-члени, крім Франції. Ісландія бере участь в засіданнях ГЯП у якості спостерігача. Зазвичай засідання ГЯП проводяться два рази на рік на рівні міністрів оборони, як правило, в той же самий час, що й засідання Комітету військового планування.[63]
є вищим військовим органом НАТО.[64] Працює під загальним керівництвом Ради та Комітету оборонного планування. До його складу входять начальники генеральних штабів країн-учасниць альянсу. Франція представлена у Військовому комітеті військовою місією, а Ісландія, яка не має збройних сил, — цивільним спостерігачем. Комітет розробляє плани проведення військових операцій, інформує вищі керівні органи альянсу про військово-політичну обстановку в різних регіонах світу, готує рекомендації з військових питань для Ради НАТО і ГЯП , керує діяльністю підлеглих військових органів. Очолює Військовий комітет НАТО голова, який обирається на трирічний термін. Засідання Військового комітету НАТО на рівні начальників генеральних штабів проводяться не рідше трьох разів на рік. Два з них проходять в Брюсселі (зазвичай перед кожним черговим засіданням Комітету військового планування), а одне — по черзі в інших країнах блоку. У них можуть брати участь Верховні головнокомандувачі НАТО і командування стратегічних досліджень (КСД) НАТО.
– це виконавчий орган Військового комітету, який є вищим органом військового керівництва НАТО. Цей орган відповідає за проведення аналізу військової політики альянсу, вироблення рекомендацій щодо її розвитку, планування діяльності Військового комітету, підготовку проектів і їх реалізацію. Співробітники штабу (приблизно 350 осіб), відряджені національними військовими органами для роботи в ньому, не мають представницьких функцій і підкоряються тільки командуванню НАТО.
На посаду директора МВШ Військовим комітетом призначається один з представників країн-учасниць військової організації блоку в званні генерала (адмірала). МВШ складається з п'яти управлінь (по військової політики і планування; оперативне; розвідувальне; по співпраці і регіональної безпеки; по тиловому забезпеченню, озброєнь та ресурсів), трьох відділів (начальника штабу, забезпечення діяльності штабу, кадрів), трьох бюро (зі зв'язків з громадськістю, юридична, фінансового контролю) та секретаріату штаб-квартири НАТО з консультацій в питаннях командування і управління. Крім того, в структуру штабу входить Ситуаційний центр НАТО, який виділений в розпорядження Міжнародного секретаріату НАТО і підпорядкований помічнику генерального секретаря з операцій.[65] Отже, НАТО має структуру[66], яка дає змогу здійснити всі визначені цілі і завдання.
Рис. 6.1 Загальна структурна схема НАТО
МЕХАНІЗМ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ В НАТО — базується на основі КОНСЕНСУСУ, як єдиного принципу прийняття рішень в НАТО із 1949 р. Тобто, коли оголошується «рішення НАТО», це означає, що в ньому виражена колективна воля всіх суверенних держав, що входять до його складу. Це також означає, що голосування в НАТО не відбувається. Консультації проводяться до тих пір, доки країни не дійдуть загальної згоди. Час від часу, країни-члени розходяться в думках з того чи іншого питання або, навпаки, дотримуються єдиної думки. В цілому, переговори проходять у досить стислі терміни, оскільки члени організації регулярно консультуються один з одним, і тому їм часто заздалегідь відомі і зрозумілі позиції один одного.
Важливим інструментом взаємодії країн-членів НАТО є саміти.
САМІТИ НАТО — це зустрічі на вищому рівні, де оцінюють і вирішують стратегічні напрямки діяльності Альянсу. Вони проводяться не регулярно але є важливим чинником в процесі прийняття рішень. Їх завдання:
розробка нових стратегій та політики Альянсу;
запрошення до нього нових членів;
впровадження нових ініціатив;
розвиток партнерських відносини з країнами за межами НАТО.
З моменту заснування НАТО відбулося 27 самітів, але лише традиційні саміти отримали офіційний порядковий номер в тому числі й 2 спеціальні, які відбулися у штаб-квартирі НАТО.
Табл. 6.2 — Саміти НАТО[67]
|
№ |
Саміт |
Дата проведення |
Країна |
Місто |
|
1 |
16-19 грудня 1957 |
|||
|
2 |
26 червня 1974 |
|||
|
3 |
29-30 травня 1975 |
|||
|
4 |
10-11 травня 1977 |
|||
|
5 |
30-31 травня 1978 |
|||
|
6 |
10 червня 1982 |
|||
|
7 |
21 листопада 1985 |
|||
|
8 |
2-3 травня 1988 |
|||
|
9 |
29-30 травня 1989 |
|||
|
10 |
4 грудня 1989 |
|||
|
11 |
5-6 липня 1990 |
|||
|
12 |
7-8 листопада 1991 |
|||
|
13 |
10-11 січня 1994 |
|||
|
14 |
27 травня 1997 |
|||
|
15 |
8-9 липня січня 1997 |
|||
|
16 |
23-25 квітня 1999 |
|||
|
17 |
23-25 квітня 2001 |
|||
|
18 |
28 травня 2002 |
|||
|
19 |
21-22 листопада 2002 |
|||
|
20 |
28-29 червня 2004 |
|||
|
21 |
25 лютого 2005 |
|||
|
22 |
28-29 листопада 2006 |
|||
|
23 |
2-4 квітня 2008 |
|||
|
24 |
2-3 квітня 2009 |
|||
|
25 |
19-20 листопада 2010 |
|||
|
26 |
20-21 травня 2012 |
|||
|
27 |
4-5 вересня 2014 |
|||
|
28 |
8-9 липня 2016 |
.svg){kind=small}
6.2 ЗБРОЙНІ СИЛИ НАТО. ВИТРАТИ НА ОБОРОНУ В КРАЇНАХ НАТО
|
|
ЗБРОЙНІ СИЛИ НАТО — є сукупністю ЗС держав Північноатлантичного союзу, які за ступенем підпорядкованості коаліційним органам управління підрозділяються на об'єднані збройні сили (ОЗС) та збройні сили, що залишаються в національному підпорядкуванні (регулярних збройних сил — понад 3,5 млн.).
Сьогодні НАТО здатне розгорнути в Європі дві армії, 23 дивізій і 84 бригад, в якій може налічуватися понад 10 тис. танків, близько 15 тис. бойових броньованих машин, понад 18,5 тис. гармат польової артилерії, близько 3,9 тис. літаків і 1,2 тис. ударних вертольотів.[68]
Як правило, більшість частин збройних сил Альянсу залишається повністю під національним командуванням до моменту перепідпорядкування їх Альянсу для проведення певної операції.
Винятком із цього правила є:
інтегровані елементи військових штабів НАТО;
деякі складові системи зв’язку, радари;
військово-морські сили постійного базування;
частини інтегрованої структури протиповітряної оборони, зокрема флот літаків;
системи раннього повітряного контролю і попередження АВАКС (AWACS).
Також у Чехії розміщено створений у 2003 р., батальйон НАТО захисту проти хімічної, біологічної, радіологічної та ядерної зброї.
Табл. 6.3 — Склад збройних сил НАТО[69]
ЗОНА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОЗС альянсу включає в себе територію країн-учасниць (за винятком США і Канади) і належні їм острови, акваторії Північного, Ірландського, Норвезького, Балтійського, Середземного, Чорного і Азовського морів, зони проток — Балтійських, Чорноморських, Гібралтарської і Ла-Манш, північну частину Атлантичного океану (на північ від тропіка Рака), а також повітряний простір над ними. Загальна площа території країн альянсу становить 24,17 млн. км2, чисельність населення на початок 2015 року — близько 900 млн. чоловік. З метою нейтралізації загроз для безпеки Альянсу його керівництво визначає тимчасові райони оперативних інтересів за межами зони відповідальності блоку. На даний момент до таких районам віднесені Західні Балкани, Афганістан, Середземне море і акваторія Індійського океану біля узбережжя Сомалі.[70]
На відміну від часів холодної війни, Альянс не розміщує стаціонарні угруповання, а створює можливості для швидкого перекидання необхідних сил в завчасно підготовлені місця з наявними там пунктами управління, засобами логістики, технікою та озброєнням.
СТРУКТУРА ОРГАНІВ ВІЙСЬКОВОГО УПРАВЛІННЯ ОЗС НАТО на сьогодні складається з трьох рівнів: стратегічного, оперативно-стратегічного та оперативного. До складу ОЗС НАТО входять 11 командувань та штабів, розташованих в Європі та Північній Америці.
Рис. 6.2 Рівні військового управління ОЗС НАТО
У межах існуючої військової структури в НАТО є три головні категорії сил: Сили реагування, Багатонаціональні об’єднані оперативно-тактичні сили та Резервні сили.
це мобільні військові частини сухопутних, повітряних і військово-морських сил та сил спеціального призначення, які здатні протягом 5-30 днів швидко вводитися в дію в разі потреби. Сили реагування НАТО є багатонаціональними силами. Нині в їх складі налічується близько 24 тисяч військових та відповідна кількість авіації, бронетехніки і військово-морських кораблів. Ці сили перебувають під прямим контролем НАТО і дають змогу Альянсу оперативно реагувати на кризові ситуації у будь-якій частині світу.
вони здійснюють специфічні завдання Альянсу, що вимагають багатонаціонального й загальновійськового командування та управління
Ці сили разом із Силами реагування НАТО[71] вимагають високого рівня командування та управління. Існує декілька багатонаціональних корпусів основних оперативно-тактичних сил високої готовності, зокрема один німецько-голландський, два німецько-американські та ін. Здійснено також сертифікацію семи штабних елементів сухопутного компоненту Сил високої готовності за зразком Корпусу швидкого реагування Альянсу.
складаються з формувань двох видів: таких, що передаються під оперативне командування або оперативне управління Верховного головнокомандувача НАТО, і таких, що можуть бути передані у разі потреби в майбутньому згідно з домовленістю між державами-членами Альянсу. Ці сили можуть використовуватись як сили підкріплення для стримування, врегулювання кризи чи забезпечення оборони. Складаються з інших формувань, які перебувають на різних рівнях готовності й можливості їх використання.
ВИТРАТИ НА ОБОРОНУ В КРАЇНАХ НАТО базуються на принципі спільного фінансування, критерії якого постійно переглядаються в результаті виникнення нових обставин. Спільне фінансування поширюється на цивільний і військовий бюджети НАТО і Програму інвестицій в безпеку НАТО. Фінансування навчання і складу національних контингентів здійснюється за рахунок бюджету відповідних держав. Вони ж несуть всі витрати з утримання своїх представництв при НАТО, виплачують платню офіцерам, прикомандированим до штаб-квартири Альянсу. Платня цивільним службовцям виплачується з бюджету НАТО. Всі програми НАТО фінансуються спільно тими державами, які в них беруть участь.
Зокрема, у 2015 році видатки бюджету США на оборону становили майже 650 млрд. дол. при загальному бюджеті НАТО в 900 млрд. 474 млн. дол.
При цьому частка Сполучених Штатів і Канади становила 666 млрд. дол., а європейських союзників – 234 млрд. 785 млн. дол.
Другий оборонний бюджет в абсолютних цифрах в Альянсі має Велика Британія – майже 60 млрд. дол., третє місце посіла Італія – 18 млрд. дол.
Найменший оборонний бюджет в НАТО має Албанія – 132 млн. дол.[72]
Лише 5 країн НАТО в 2015 році тримали військові витрати на рівні не менше 2%. У їх числі США (3,6%), Греція (2,4%), Польща (2,2%), Естонія (2%) і Великобританія (2,1%). У той же час, показник США знизився з 3,8% в 2014 році, вони планують скоротити військовий бюджет на 5 млрд. доларів.[73]
Отже, бюджет НАТО поділяється на такі види:
Фінансується — Міністерствами закордонних справ держав НАТО.
Контролюється — Комітетом цивільного бюджету.
Виконується — Міжнародним секретаріатом НАТО.
Формується — для покриття видатків на заробітну плату персоналу, поточні витрати, а також капітальні витрати і витрати на програми, необхідні для досягнення головних цілей НАТО:
забезпечення результативної політики, планування ресурсів на підтримку операцій НАТО в євроатлантичному регіоні і поза його межами;
виконання необхідної політичної і планової роботи для забезпечення і підтримки вдосконалених можливостей і засобів Альянсу;
підтримку консультацій і співпраці з партнерами заради посилення безпеки і відповіді на нові виклики і загрози безпеці євроатлантичного регіону;
забезпечення розуміння і підтримки НАТО, її операцій і ролі в підтримці безпеки через громадську дипломатію.
Допоміжними цілями також є:
забезпечення професійних і допоміжних послуг Північноатлантичній раді, підпорядкованим комітетам і Міжнародному секретаріату;
утримання і забезпечення функціонування приміщень і інфраструктури штаб-квартири НАТО;
забезпечення дотримання вимог безпеки в НАТО і безпечного середовища для діяльності персоналу штаб-квартири та проведення операцій.
Фінансується — Міністерствами оборони усіх країн — членів НАТО і контролюється Комітетом військового бюджету.
Покриваються видатки — на діяльність командних структур під час операцій з реагування на кризові ситуації та місій, які виконує НАТО.
Включає — поточні витрати і витрати на утримання, а також капітальні витрати міжнародної військової структури НАТО:
військового комітету;
міжнародного військового штабу;
військових агенцій;
Верховних командувань НАТО і підпорядковані їм командувань;
системи управління й інформації;
науково-дослідних установ;
сил раннього повітряного попередження і управління НАТО.
Фінансується — Міністерствами оборони країн-членів і контролюється Комітетом інфраструктури.
Використовується — для фінансування об'єктів і обладнання, необхідних для забезпечення функціонування Командування НАТО з питань трансформації і Командування НАТО в Європі, оскільки їх утримання виходить за межі вимог щодо національної оборони окремих держав.
Покриває потреби операцій з реагування на кризові ситуації і військові об'єкти та засоби, такі як системи інформації та зв'язку, системи повітряного управління і наведення, супутниковий зв'язок, військові штаби, аеродроми, трубопроводи і склади ПММ, причали, навігаційне обладнання.
6.3 СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ІНСТИТУТІВ ПАРТНЕРСТВА ТА ДІАЛОГУ МІЖ НАТО І КРАЇНАМИ, ЩО НЕ Є ЧЛЕНАМИ НАТО
ВИНИКНЕННЯ НОВИХ ІНСТИТУЦІЙ, які почали займатися питаннями співпраці, партнерства та діалогу між НАТО й іншими країнами спричинено зміною геополітичної ситуації у світі на початку 1990-х років. Нині діють такі інституції:
(англ. Euro-Atlantic Partnership Council, фр. Conseil de partenariat euro-atlantique). Заснована у 1997 році, РЄАП стала наступницею Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС), створеної у 1991 році відразу після припинення холодної війни. Це рішення стало відображенням прагнення НАТО створити форум у галузі безпеки, який краще відповідав би умовам більш поглибленого і оперативного партнерства. У його межах розвивається співпраця між НАТО та країнами-партнерами на Євроатлантичному просторі, а також двосторонні відносини між НАТО та окремими країнами-партнерами, що беруть участь у програмі «ПАРТНЕРСТВО ЗАРАДИ МИРУ[74]». Це багатосторонній форум, який об'єднує 50 країн, з метою забезпечити процес діалогу та консультацій з питань політики і безпеки серед країн-членів НАТО та країн-партнерів. РЄАП складається з 28 країн-членів Альянсу та 22 країн-партнерів.
28 країн — членів Альянсу і Росія співпрацюють на засадах рівноправного партнерства у рамках Ради НАТО — Росія (РНР)[75], створеної у 2002 році. РНР забезпечує рамковий механізм для проведення консультацій з поточних проблем безпеки і практичного співробітництва з широкого кола питань, що становлять взаємний інтерес. Порядок денний РНР формує основу двостороннього співробітництва, підґрунтя якого було закладено в Основоположному акті НАТО — Росія, підписаному в 1997 році.
У новій Стратегічній концепції НАТО від 2010 року країни-члени підкреслили значимість для союзників розвитку «справжнього стратегічного партнерства між НАТО і Росією», а також їхню рішучість «поглиблювати політичні консультації і практичне співробітництво з Росією у галузях, які становлять спільний інтерес» і «цілковито використовувати потенціал РНР для діалогу і спільних дій».
є форумом для консультацій між членами НАТО і Україною з питань безпеки, що становлять обопільний інтерес[76]. Комісія була створена відповідно до Хартії про особливе партнерство НАТО-Україна, підписаної главами держав та урядів України та країн НАТО 9 липня 1997 в Мадриді. Комісія покликана проводити оцінку розвитку відносин між НАТО і Україною, аналізувати і планувати майбутню діяльність, а також давати рекомендації щодо поліпшення або подальшого розвитку співробітництва.
форма співпраці між НАТО та сімома країнами Середземномор'я (Алжир, Єгіпет, Ізраіль, Йорданія, Мавританія, Марокко, Туніс)[77]. Метою є покращення взаєморозуміння між країнами регіону, безпека та стабільність, пояснення політики НАТО. Середземноморський діалог за структурою є переважно двостороннім (формат НАТО+1), однак дозволяє регулярні зустрічі у багатосторонньому форматі (НАТО+7). Події в рамках Середземноморського діалогу фінансуються сторонами самостійно. Однак сьогодні НАТО фінансує до 100% витрат країн Діалогу на участь у заходах в його рамках.
це програма двостороннього практичного співробітництва між окремими країнами-партнерами на євроатлантичному просторі і НАТО.[78] Завдяки їй держави-партнери мають змогу будувати індивідуальні відносини партнерства з НАТО, визначаючи власні пріоритети у галузі співпраці. Нині у програмі ПЗМ беруть участь 22 держави.
Програму ПЗМ було запроваджено у 1994 році з метою надання змоги країнам-партнерам розвивати відносини індивідуального партнерства з НАТО на основі власних пріоритетів у галузі співробітництва та обираючи рівень і темпи розвитку співпраці.
Заходи, що пропонуються в переліку ПЗМ, охоплюють практично усі сфери діяльності Альянсу.
Починаючи з квітня 2011 року, усі заходи і навчання ПЗМ в принципі відкрито для участі усіх партнерів НАТО як на євроатлантичному просторі, так і держав-учасниць Середземноморського діалогу, Стамбульської ініціативи співпраці або партнерів в усьому світі.
Започатковано на Вашингтонському саміті (1999) для країн, які прагнуть вступити до НАТО. Він допомагає країнам, що прагнуть вступити до Альянсу, зосередити свою підготовку на досягненні визначених у його рамках цілей і пріоритетів. План передбачає цілий спектр заходів, спрямованих на посилення можливостей кожної країни-кандидата, підтверджуючи у такий спосіб обіцянку НАТО тримати двері до членства відчиненими. План дій щодо членства в НАТО складається з п'яти розділів, які виходять за рамки лише військових вимог:
Політичні та економічні питання.
Оборона / Військові питання.
Питання ресурсів.
Питання безпеки.
Правові питання.
Однак участь у ньому не гарантує членства. Рішення про запрошення бажаючих розпочати переговори про вступ приймають країни–члени Альянсу на основі консенсусу й у кожному разі окремо.
Спочатку до ПДЧ приєдналися дев’ять країн: Албанія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія і колишня Югославська Республіка Македонія. Хорватія приєдналася у 2001 році. Сім із цих держав – Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія – на Празькому саміті у листопаді 2001 року були запрошені до початку переговорів про вступ і офіційно вступили до НАТО в березні 2004 року. План дій щодо членства ґрунтується переважно на досвіді, отриманому під час надання допомоги Чеській Республіці, Угорщині і Польщі у підготовці до членства, а також під час роботи з сімома країнами, які набули членства в березні 2004 року.
На сьогодні країнами, що приєдналися до виконання плану дій щодо членства є[79]:
2. 
Чорногорія
Мають намір приєднатися до ПДЧ:
1. 
Грузія
2. 
Україна
ПДЧ не замінює програми «Партнерство заради миру». На початку кожного циклу Плану дій щодо членства бажаючі країни щорічно подають національну програму підготовки до можливого членства, яка містить політичні, економічні, оборонні, військові, ресурсні, юридичні питання та питання безпеки.
Вони встановлюють свої цілі, завдання й графіки роботи, які щорічно переглядаються. Наприкінці циклу НАТО готує звіти про досягнення кожної країни–учасниці ПДЧ. За цими звітами досягнення спільно обговорюють Північноатлантичний союз та відповідна країна.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:
1. Розкрийте конструктивні складові системи управління НАТО.
2. В чому полягають основні функції Генерального Секретаря НАТО?
3. Який механізм прийняття рішень в НАТО?
4. Скільки самітів НАТО відбулось? В чому їх сутність?
5. Що являють собою Збройні Сили НАТО?
6. Які території включає в себе зона відповідальності НАТО?
7. Опишіть структуру органів військового управління ОЗС НАТО.
8. В чому сутність та значення інститутів партнерства та діалогу між НАТО й іншими країнами?
9. Розкрийте суть програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ).
10. Які конкретні заходи передбачає План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ)?