Попередня сторінка          Зміст           Наступна сторінка          Електронні посібники ВНТУ

ТЕМА 7. УКРАЇНА — НАТО: СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВЗАЄМОВІДНОСИН

7.1 Правові чинники вступу України до НАТО. Міфи щодо НАТО.

7.2 Основні етапи розвитку взаємовідносин між Україною і НАТО

7.3 Критерії членства в НАТО. Соціально-політичні наслідки вступу України до НАТО

7.1 ПРАВОВІ ЧИННИКИ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО НАТО. МІФИ ЩОДО НАТО

ОСНОВОПОЛОЖНИМИ ДОКУМЕНТАМИ у відносинах України з НАТО на сьогодні є Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору від 9 липня 1997 р.^[80] і Декларація про її доповнення від 21 серпня 2009 р. Співпраця в практичних сферах регулюється 30 угодами між Україною та НАТО. У Конституції України немає положень про позаблоковість або нейтральний статус України. У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. йшлося лише про намір стати нейтральною державою: «Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї». Метою проголошення саме такого наміру було засвідчити позицію України щодо Організації Варшавського Договору. А вже вийшовши з Варшавського договору, добровільно позбувшись такого стримуючого у військовому сенсі засобу, як ядерний щит, Україна, на основі аналізу тенденцій міжнародної безпеки, обрала курс на участь у колективних безпекових та оборонних системах, що закріплено у національному законодавстві.

Головним механізмом розвитку двостороннього діалогу є Комісія Україна-НАТО (КУН), створена в 1997 р. відповідно до положень Хартії про особливе партнерство.

Ключовим практичним інструментом здійснення реформ за сприяння Альянсу є Річні національні програми (РНП)^[81], запроваджені в 2009 р. згідно з рішенням засідання Північноатлантичної Ради НАТО на рівні міністрів закордонних справ 2-3 грудня 2008 р.

У рамках міжпарламентського діалогу постійна делегація ВРУ бере участь у заходах Парламентської Асамблеї НАТО, функціонує Міжпарламентська рада Україна-НАТО.

МІФИ ЩОДО НАТО, як, насамперед, агресивного блоку мали місце із початку його утворення. Риторика про «агресивний блок» — вдалий пропагандистський термін, який був уведений в ужиток після 1954 року, коли СРСР подавав заявку на вступ до НАТО^[82], але отримав відмову. Міфотворчість навколо НАТО особливо посилились із моменту відколи Росія розв’язала «гібридну війну»^[83] в Україні, висуваючи проти НАТО серію звинувачень у провокаціях, загрозах та ворожих діях, які, нібито, мали місце впродовж останніх 25 років.

Факт: Коли адміністрації президентів Л. Кучми та В. Ющенка заявили про свої прагнення до членства у НАТО, Альянс співпрацював з ними, заохочуючи до виконання реформ, необхідних для реалізації цього прагнення.

Коли адміністрація президента В. Януковича зробила вибір на користь позаблокового статусу, Альянс поставився до цього рішення з повагою і продовжив співпрацю з Україною у галузі реформ на прохання уряду країни. НАТО поважає право кожної країни самостійно визначати спосіб забезпечення національної безпеки. Стаття 13 Вашингтонського договору однозначно надає країнам-членам право виходу з організації. За останні 65 років 28 країн скористалися правом вільного вибору і, у відповідності до національних демократичних процедур, приєдналися до НАТО. Жодна з країн не виявила бажання вийти. Це був їх суверенний вибір.

Факт: Дане твердження суперечить географічним реаліям. Сухопутний кордон НАТО простягається більше, ніж на 20 000 кілометрів. Із них лише 1 215 кілометрів, тобто менше, ніж одна шістнадцята, є кордонами з чинними членами НАТО. Росія має кордони по суходолу з 14 країнами (Норвегія, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Білорусь, Україна, Грузія, Азербайджан, Казахстан, Монголія, Китай, Північна Корея). Лише п'ять із них є членами НАТО.

      Твердження про те, що НАТО будує свої бази довкола Росії, є так само безпідставними. Поза межами території країн Альянсу суттєва військова присутність НАТО є лише в трьох місцях: у Косові, Афганістані та в акваторії Африканського Рогу.

     Усі три відповідні операції виконуються за мандатом ООН, а це означає, що і Росія, як і всі інші країни Радбезу ООН, підтримала проведення операцій у зазначених місцях. До того, як розпочалися агресивні дії Росії в Україні, РФ забезпечувала логістичну підтримку афганської місії, а також мала безпосередню співпрацю з Альянсом в межах операції з боротьби проти піратства, демонструючи там самим, що не вбачає загрози у цих операціях, а, навпаки, є зацікавленою у їх проведенні.

Факт: У Основоположному акті^[84] усі сторони, що підписали документ, включно з Росією, узгодили засадничі принципи, такі як «відмова від застосування сили чи погрози силою один одному або будь-якій іншій державі, її суверенітету, територіальній цілісності чи політичній незалежності у будь-який спосіб…» і «повага до суверенітету, незалежності та територіальної цілісності усіх держав, до їхнього права вибору шляхів забезпечення власної безпеки, до непорушності кордонів та до права народів на самовизначення, як зафіксовано у Хельсінкському заключному акті та інших документах ОБСЄ». НАТО неухильно виконує вказані зобов'язання. Росія ж, навпаки, проголосила анексію Криму, підтримує насильницький сепаратизм на Сході України і вимагає заборони на вступ України до НАТО.

Факт: Президента України П. Порошенка було обрано 25 травня очевидною більшістю голосів у ході виборів. Повідомлення про серйозні обмеження стосувалися лише районів, контрольованих сепаратистами, які впродовж виборів докладали «дедалі більше зусиль, аби зірвати процес». Чинний парламент було обрано 26 жовтня у ході виборів. Знову було зазначено, що «виборчі органи докладали рішучих зусиль, щоб організувати вибори на всій території країни, але їхнє проведення було неможливим в частині районів Луганської та Донецької областей, а також на Кримському півострові». Нарешті, російські очільники продовжують стверджувати, що в українському парламенті та уряді переважають «нацисти» і «фашисти». Однак, у ході парламентських виборів партії, які Росія огульно називає фашистськими, набрали значно менше голосів, ніж передбачено                 5-відсотковим порогом для проходження до парламенту. Українські виборці зробили свій однозначний вибір на підтримку єдності і поміркованості, а не сепаратизму та екстремізму, що яскраво відзеркалено теперішнім складом українського парламенту. Іншими словами, і президент, і парламент є легітимними, на відміну від дій сепаратистів, яких підтримує Росія.

Факт: Нові загрози безпеці ставлять перед кожною країною проблему вибору: військовий нейтралітет чи участь у системі колективної безпеки. При цьому, забезпечення нейтралітету вимагає залучення значних фінансових ресурсів. Практично всі європейські країни обрали модель колективної безпеки. Нейтральні Австрія, Швеція, Швейцарія та Фінляндія, не будучи членами Альянсу, беруть активну участь, як і Україна, у програмі НАТО «Партнерство заради миру».

      Фінляндія розпочала підготовку до остаточного узгодження стандартів своїх Збройних Сил та інфраструктури зі стандартами НАТО, що фактично може означати початок процесу вступу. Швеція має свій військовий контингент у складі триваючої миротворчої операції НАТО в Афганістані й на оборону витрачає 4 млрд. євро (Україна – 32 млн. дол.). Окрім того, всі ці країни, окрім Швейцарії, є членами ЄС, який здійснює єдину зовнішню і безпекову політику, в рамках якої планується створення Сил ЄС швидкого реагування. Тому не варто спекулювати таким поняттям як нейтралітет.

Факт: Такий сценарій є неможливим і нелогічним для членів НАТО. Наприклад, США на сьогодні є однією з найсильніших у військовому й економічному сенсі країн світу й на неї лягає найбільше навантаження військового та фінансового внеску до Альянсу. Разом із тим, думка США не завжди збігається з точкою зору європейців, але і самі європейці далеко не завжди виступають з єдиною позицією. Європейці стурбовані тим, що США рішучі у військовому протистоянні терористичним загрозам, витрачають замало коштів на підтримку та розвиток найбідніших країн світу. Американці, зі свого боку, розчаровані неспроможністю Європи діяти і виступати злагоджено, розвивати свій оборонний потенціал, критикують її повільно діючі та часто неефективні та забюрократизовані інституції.

Але усі без виключення рішення з будь-якого питання, що стосується діяльності Альянсу чи його членів в рамках Альянсу, вирішуються на основі консенсусу (див. вище). Точно так кожна країна-член НАТО самостійно вирішує, чи брати їй участь у певній військовій операції НАТО, чи ні.

Факт: Членство в НАТО не спричинить значного перебільшення запланованих витрат бюджетних коштів на військові цілі. В НАТО існує рекомендація, що національні витрати на оборону країни-члена Альянсу повинні складати близько 2% ВВП. Приміром, Люксембург, країна з населенням із 460 тисяч осіб, у разі самостійного забезпечення власної оборони, ніколи б не досягла рівня безпеки, який вона має в НАТО, якби навіть витрачала на оборону весь свій бюджет. Люксембург витрачає на оборону лише 0,9% свого ВВП, маючи всі гарантії безпеки, які надає НАТО, включно з ядерними. Це стосується усіх членів НАТО, які отримують кращі гарантії безпеки, аніж ті, що вони могли б забезпечити самостійно.

     Вартість членського внеску України до бюджетів НАТО, за попередньою оцінкою, перебуватиме в межах внеску Польщі і становитиме близько 40–50 мільйонів доларів США на рік. Іншими словами, 4-5 гривень на рік з людини — громадянина України, є не такою великою ціною за безпеку.

7.2 ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ВЗАЄМОВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ І НАТО

СПІВПРАЦЯ В ОБОРОННІЙ І БЕЗПЕКОВІЙ ГАЛУЗЯХ нині набуває нового поштовху завдяки програмам розбудови потенціалу і розвитку можливостей. Держави – члени Альянсу засудили військову агресію Росії проти України, охарактеризувавши її як порушення міжнародного права, що також суперечить принципам, на яких ґрунтуються Рада НАТО – Росія і Партнерство заради миру. Використовуючи механізм Цільових фондів, окремі держави – члени НАТО і країни-партнери мають змогу на добровільній основі виділяти фінансову підтримку Україні і нині підтримують нові значущі ініціативи у п'яти найважливіших галузях, зокрема:

проект на підтримку модернізації структур і потенціалу України має подвійну мету: підвищити здатність України гарантувати власну безпеку і брати участь у навчаннях і операціях під проводом НАТО;

проект має на меті сприяти реформуванню системи матеріально-технічного забезпечення України і підвищенню її взаємосумісності з відповідними системами НАТО через запровадження стандартів НАТО щодо обліку і управління військовою технікою і матеріалами;

проект покликаний допомогти Україні виробити технічні можливості із протистояння кіберзагрозам, а також забезпечити підготовку і дорадчу допомогу щодо вироблення політики;

проект має на меті допомогти Міністерству оборони України виробити ефективну програму соціальної адаптації військовослужбовців, які звільняються у запас (на основі поточних проектів із перепідготовки, які запроваджуються за сприяння НАТО);

проект має на меті гарантувати належне лікування поранених українських чоловіків і жінок-військовослужбовців, а також забезпечити обладнанням медично-лікувальні заклади України і провести підготовку спеціалізованого персоналу.

Рис. 7.1 Ініціативні проекти країн-партнерів НАТО для України

7.3 КРИТЕРІЇ ЧЛЕНСТВА В НАТО. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ НАСЛІДКИ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО НАТО

СИСТЕМА КРИТЕРІЇВ ВСТУПУ КРАЇН ДО НАТО була викладена у Вашингтонському договорі (4 квітня 1949 року).^[86] Єдність НАТО базується на інтересах і цінностях, які об’єднують її членів. Наріжними принципами для всіх країн – членів НАТО виступають: демократія, свобода особи, верховенство права, прагнення сприяти стабільності і добробуту в Північноатлантичному регіоні, спільна діяльність для здійснення колективної оборони та підтримання миру і безпеки. Відповідно, від України очікується, що вона буде:

ПРОЦЕС ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО НАТО (NATO) складається із ряду кроків різного ступеня формалізації. Причому, кожен наступний крок, як правило, є все більш формалізованим.

Слід зазначити, що Перспективи членства України в НАТО останнім часом не обговорюються на вищому рівні контактів Україна-НАТО. В нинішній ситуації для Альянсу важливо, щоб Україна не допустила розповзання російської агресії, адже НАТО не хоче прямого військового зіткнення з РФ. До того ж, Україна офіційноне взяла курс на членство в НАТО, а лише на зближення.

У Стратегії національної безпеки України визначена «довгострокова ціль приєднання до загальноєвропейської системи безпеки, основу якої становить НАТО». Однак НАТО не етичний проект, а безпекова організація. Жодну державу не буде прийнято до НАТО, якщо безпека буде більше вигідна їй, а не організації в цілому.За нинішніх, або найбільш передбачуваних умов, членство України не відповідатиме цим вимогам. Воно поставить Альянс перед безпосередньою необхідність застосувати статтю 5 і очевидним ризиком ядерної війни. Сьогодні складно говорити про те, що країни Альянсу, які мають різні думки стосовно надання Україніозброєння, зможуть об’єднатися навколо надання членства Україні.

Але якщо в нинішніх умовах членство в НАТО не є можливим для України, воно також не є необхідним. НАТО і Україна мають спільний стратегічний інтерес, аби Росія не отримала вигод від своєї агресії, через сприяння відбудови України та відновлення її суверенітету над всією територією^[88]. Для досягнення цих цілей НАТО і Україна повинні створити систему стримування і попередження всередині країни (і не тільки на західному кордоні); Україна повинна працювати над реформуванням Збройних сил України та модернізувати їх^[89].

Запрошення має форму спеціального протоколу (щодо України: «Протокол до Північноатлантичного Договору про приєднання республіки Україна»), підписаного і ратифікованого всіма членами НАТО. Як правило, це короткий документ, що складається з преамбули і трьох статей (у деяких особливих випадках їх може бути більше). Після вступу протоколу до сили Генеральний Секретар НАТО від імені всіхчленів організації передасть Україні офіційне запрошення приєднатися, і після цього вона стане членом НАТО, як тільки здасть на зберігання уряду США цей документ.

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО НАТО

Вступ до НАТО дуже істотно знижує ризик війни проти України. Україна є стратегічно важливою, на відміну від нейтральних Фінляндії та Швеції. Геостратегічні переваги, які дає контроль над Україною, можуть для потенційного агресора переважити ризик, який супроводжуватиме агресія проти України.

НАТО не вимагає розміщення на території України своїх баз в обмін на членство. Тому вступ України до НАТО буде «паперовим», без утворення нових великих військових баз.

У результаті вступу до НАТО Україна зміцнить свою територіальну цілісність.

Вступ до НАТО означатиме остаточний вихід України з під впливу Росії та ліквідацію можливості його відновлення в майбутньому.

НАТО дозволяє гарантувати надійну безпеку за невеликі кошти, за які Україна ніколи б не мала такого рівня безпеки, як за умов членства в НАТО, навіть якби витрачала на оборону весь свій бюджет.

НАТО не вимагає масового переозброєння східноєвропейських армій. Кожна країна має право на власний розсуд вирішувати, які озброєння і якого виробництва закупляти для своїх збройних сил. Українські озброєння радянського виробництва не є проблемою при вступі до НАТО.

Стрімке збільшення іноземних інвестицій, оскільки безпека зв'язана з економікою ( для Польщі, Чехії і Угорщини – приплив іноземних інвестицій за рік після оголошення про вступ до НАТО збільшився у 3,5 рази, для Румунії на 141%).

НАТО надає допомогу Україні у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців. Починаючи із 2015 р. через шість трастових фондів вже були виділені близько 35 млн. євро. Також були проведені навчання для більш ніж двох тисяч українських цивільних та військових. У 2017 р. в Харкові відкривсяреабілітаційний центр для поранених військовослужбовців, в якому медична реабілітація буде оплачуватися з одного із фондів НАТО.^[91]

Укріплення середнього класу українського суспільства, який найбільше зацікавлений у євроатлантичній інтеграції. Адже він найбільше потерпає від нестабільності та непередбачуваності, а НАТО – це формат стійкого розвитку.

До позитивів, які Україна має вже сьогодні, належить проект НАТО щодо створення Трастового фонду для ліквідації надлишків застарілих боєприпасів в Україні, а їх у нас —133 тис. т., 1,5 млн. одиниць застарілої стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів. У Харківській області 1 грудня 2005 р.розпочався перший трирічний етап проекту. На нього передбачалось 4,1 млн. євро, а вартість усього першого етапу становила близько 8 млн. євро. Загалом проект розрахований на 12 років, і на його реалізацію заплановано витратити понад 25 млн. євро^[92].

Членство в НАТО покращить перспективи вступу України до ЄС. Вступивши до Альянсу, будь-яка держава мусить дотримуватися певних правил, чітко визначених критеріїв. Вона не матиме змоги прийняти рішення, які порушують свободу слова, демократію, завдадуть шкоди інтересам українських громадян.

із набуттям членства в НАТО ми увійдемо у широкий суспільно- політичний простір, побудований на спільних цінностях. Якщо не тільки на рівні держави, а й на рівні політичних партій, громадських організацій ми інтегруємося в суспільно-політичний простір євроатлантичної цивілізації, то демократичні перетворення в нашійкраїні набудуть незворотного характеру.

✧ Ймовірне певне збільшення витрат на оборону в Україні, досягнення підняття їх з нинішніх 1,4% ВВП мінімум до 1,7-2,0% ВВП (до рівня, який є в Польщі, Чехії, Угорщині). Особливо в момент підготовки до членства в НАТО Україна буде змушена реагувати на вимоги НАТО.

✧ Погіршення відносин України з Росією, викликане тим, що Росія розумітиме втрату перспективи контролю над Україною. Як військово- стратегічна одиниця Україна для блоку виступає у першу чергу, як стратегічний плацдарм для розгортання своїх позицій на Схід. Факт розширення НАТО може надати значної перевагиСША щодо американізації Центральної та Східної Європи, що може викликати занепокоєння найбільших європейських країн;

✧ Збільшення соціальної напруги серед військовослужбовців, зумовленої значним скороченням чисельності збройних сил. Вхід України до системи інфраструктурних зв’язків НАТО, що обіймає величезні території, може спричинити злам не лише державного апарату, а й певним чином може змінити внутрішню сутність українського народу, його духовність, суспільну свідомість, якою б «еластичною» вона не була;

✧ Гіпотетично можна припустити, що подальше просування НАТО на Схід покращить стратегічні взаємини між альянсом та Польщею. Україні ж буде відводиться роль буферного утворення;

✧ Певне збільшення терористичної загрози проти України, яка в результаті вступу до НАТО стає частиною Європи. Але терористична загроза навряд чи буде реалізована щодо України, яка справедливо повелася щодо мусульман — кримських татар. В цілому навіть членство України в НАТО не забезпечує їй безпеки.Конфлікт Греції та Туреччини цьому підтвердження;

✧ Членство в НАТО, ймовірно, зажадає змін в Конституції України в частині, що стосується іноземного військового базування на території України і умов застосування Україною військової сили. На тлі ще не завершеного процесу конституційних змін у зв'язку з реформою влади, це є чинником, що перешкоджає політичнійконсолідації.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Які праві чинники вступу України до НАТО?

2. Розкрийте основні міфи щодо НАТО.

3. Які основні критерії отримання державою членства в НАТО?

4. Які конкретні кроки повинна здійснити України, щоб стати членом НАТО?

5. Визначте соціально-політичні переваги та недоліки вступу України до НАТО.